A A A K K K
для людей із порушенням зору
Дівичківська територіальна громада
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

МАТЕРІАЛИ ОСТАРБАЙТЕРІВ СЕЛА ЄРКОВЦІ ПРЕДСТАВЛЕНІ НА ІНФОРМАЦІЙНИХ СТЕНДАХ У ЄРКОВЕЦЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ БІБЛІОТЕЦІ

Дата: 13.05.2019 16:41
Кількість переглядів: 365

Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Райхом землях працювало приблизно 13,5 млн. чоловіків та жінок із 26 країн Європи. З них 4,5 млн. були військовополоненими та майже 8,5 млн. становили цивільні робітники та в'язні концентраційних таборів. За визначенням автора фундаментального дослідження історії примусової праці в III Райху Ульріха Герберта, націонал-соціаліститчне «використання іноземців» в 1939-1945 роках стало найбільшим в історії, з часів рабства, масовим застосуванням іноземців в економіці окремої держави». Жителі окупованих територій Радянського Союзу становили в Райху найбільшу групу іноземців.

 

З України було вивезено приблизно 2,4 млн. осіб.

 

В період окупації 209 юнаків та дівчат з Єрковець були насильно вивезені на рабські роботи до Німеччини. Вивезення відбувалося в 2 етапи: в травні 1942 року та в травні 1943 року.

 

Були розстріляні в концтаборі Дахау 4 вересня 1944 року

1.         Беркаль Яків Васильович 1901-1944 рр..

2.         Бойко Михайло Федорович 1902-1943 рр..

3.         Молоштан Андрій Мусійович 1904-1944 рр..

 

Потрапили в концентраційні табори:

1 .Зелена (Говоруха)Ольга Григорівна, 1923 р. н. («Освенціум»)

2.         Симоненко Федір Ничипорович, 1924 р.н. (Дахау»)

3.         Яременко Ольга Аривонівна, 1923 р.н.

 

Померли на чужині:

  1. Ільєнко Яків Семенович 1900-1943 рр.
  2. Лінчак Лукера Матвіївна 1925 р.н.
  3. Манзюк Ганна Луківна 1925 р.н.
  4. Головаш Андрій 1924-1943 рр.
  5. Олінчук Степан Якович 1914-1942 рр.

 

Не провернулися на Батьківщину

  1. Васюхно Явдоха Федорівна 1925 р.н.
  2. Деме Ольга Костівна 1925 р.н.
  3. Овсієнко Ганна Степанівна 1923 р.н.
  4. Чайка Ольга Харитонівна 1917 р.н.
  5. Шульга Іван Максимович 1926 р.н.
  6. Бойко Параска Михайлівна 1925 р.н.

 

СПОГАДИ

 

Шульга Катерина Митрофанівна 17.11.1920 р.н.

 

Після школи я працювала в Києві на будівництві старшою в бригаді. Хотіла вчитися в місті на суддю, але почалася війна, я повернулася до Єрковців. Попала в Германію в Мюнхен. Робила в їдальні, варила їсти офіцерам. Жила в будинку на декілька осіб. Постійно нас перевіряли, щоб ми не крали продукти, за роботу платили невеликі гроші. Дозвілля проводили на вечорницях у Мюнхені. Там же народила доньку від чоловіка Смірнова Івана, з яким були не розписані. На виховання дитини видавали спеціальні комплекти. В Германії до дитини ставилися добре Хазяйка-німкеня похрестила дитину. Годувати грудьми відпускали погодинно. Не дозволяли дітей колихати на руках. Коли прийшла Перемога, і фашисти були розбиті, німкеня просила залишитися з дитиною в Германії, але я вирішила повернутись. Доньку взяла з собою. Багато людей по дорозі викидали дітей в чемоданах з поїзда, тому що знали, що на Батьківщині будуть зневажати і переслідувати за дітей, народжених від ворогів! Таких жінок називали «вівчарками». Коли приїхала в Єрковці, хата була розвалена, там німці держали своїх коней. Жила у баби Гордіїхи. Мені вдалося влаштуватись працювати до дитячого садка, донька була при мені. Після війни був голодомор у 1946-47 рр... Ходили на Головки на роботу заради їжі. Потім поїхали в Карелію на заробітки разом з іншими жінками з села, щоб не вмерти з голоду в Україні.

 

Зелена Ольга Григорівна

«Мене піймали і відправили у Германію незадовго після того, як тільки німці вступили у село, у травні 42-го, - розповідає Ольга Григорівна. - До самого Мюнхена я їхала в скотячому вагоні разом з багатьма своїми людьми з району. Там нас висадили і відправили на роботу на воєнний завод, я ще трохи і працювала в одному цеху разом зі своїми єрковецькими жінками. Ми стояли за станками, з допомогою яких трамбували якусь вибухову суміш у гільзи. Досить часто то в одному, то в другому кінці цеху було чутно вибухи - зривалася гільза прямо у станку. Наглядачі ходили і нас попереджували, що тільки поршень почне тугіше ходити-треба покликати майстра, бо може статися вибух. Наказували також дуже уважно слідкувати, щоб бракованих гільз не було.

 

А в мене такий характер, що не могла я так послушно виконувать усі їхні розпорядження. Було і норму суміші не ту, що треба засипала, і брак у ящики підсовувала, аби тільки фашистам нашкодить. Та все думала, як би його зробить яку диверсію. Невдовзі дивлюся, мій станок щось не так працює, наглядачу кажу, що машина - не зер гут. А він рукою махнув, та 1 й пішов. Тоді я дівчат, які біля мене стояли, попереджую: держіться подалі, бо в мене може вибухнути. І точно, після того як я тільки виключила станок, а він-ба-бахі Мене так відкинуло на кирпичну стіну, що й памороки забило. Тут збіглися німці, щось кричать, лаються, а я ж нічого не понімаю. Вскорості приїхало гестапо і мене забрали з заводу. Я тоді ще своїх дівчат питалася, мовляв, чого це по мене гестапо приїхало, а вони кажуть: тебе за комуністку пощитали.

 

Правда, тоді мене не розстріляли, і в тюрму не відправили, а поселили в якийсь барак біля залізничної станції. Там нас гонили на різні дорожні роботи. їсти давали раз у день-рідкої баланди. На станції наглядач був - тоже німець. Не знаю чого, але до мене люди якось прихильні були. Ось і цей німець, було поманить мене пальцем, та показує на якусь купу дров або що. Я туди -а там шматочок хліба чи сухар який. Яке ж то щастя було!

 

На станції мене довго не держали І скоро відправили в Освенціум, ось його номер 54805, - Ольга Григорівна засукує лівий рукав - таке тавро залишається навічно. - Цей табір Біркенау, куди мене кинули, мав найстрашніший участок - якраз біля крематорію. Горів він і день і ніч, і від того чаду та смороду можна було вмерти. Казали, що з мого барака одна дорога - в піч. Бо нас посадили на карантин, на роботу не орали, а це недобрий знак. Трохи перегодя я заболіла, може тифом, може ще чимось, хто ж там знав, тільки встати уже не подужала. А там порядок такий був: на «апель» не вийшов - пристрелять. Я вже й готовилася до того.»

 

Кузько Ольга Харитонівна 1925 р.н

Коли німці захопили село 21 вересня 1941 року, то на початку 1942 року почали відправляти молодь до Німеччини і я зі своєю сестрою почала ховатися. Ховалася скрізь: і по погребах, в очереті, на горищах і де тільки можна заховатися.

 

Але ніколи не забуду такий випадок. Напроти сільської ради, ще старої, жила жінка, Павлюк Мотря і вона нам порадила, щоб ми в неї заховалися на горищі хати. Там було багато сіна і ми там із сестрою ховалася. І от одного разу сидимо ми на горищі і чуємо, що тітка розмовляє з поліцаями, які скрізь шукали втікачів - молодь. Тітка клялася І каже, що нікого немає, але поліцаї не повірили і почали обшук. Один поліцай виліз по драбині на горище, вистрілив один раз і поліз вниз, а ми з сестрою сиділи ні живі, ні мертві. Потім тітка Мотря вилізла на горище і питає: «Чи живі ви дітки» - ми сказали, що живі.

 

Але все-таки, як кажуть, від долі не втечеш. Німці придумали демобілізацію молоді по рокам -1924,1925,1926 р.р. Всім сім'ям прислали повістки, де було написано, якщо хто не з'явиться в призначене місце та годину, то вся родина буде розстріляна, а хата-спалена. Отак і мене забрали в Німеччину 3 травня 1943 року.

 

З Києва нас привезли в Німеччину і я працювала у трьох хазяїнів. В одних працювала 9 місяців, як рабиня, а тоді ще й німкеня  побила мене. На вихідних зустрічалась з дівчатами та хлопцями, і вони розповідали, що їм ще й марки платять. Після цього я влаштувала забастовку і мене перевели до іншого хазяїна, а потім ще і у третього довелося працювати. Дуже багато я пережила, але вижила.

 

В 1945 році нас звільнили американці й переправили на сторону де були Радянські війська. А 7 листопада 1945 року я прибула на рідну Україну.

 

Єрковецька сільська бібліотека запрошує ознайомитися із історичною довідкою про остарбайтерів села Єрковці на інформаційних стенді «Остарбайтери с. Єрковці 1942-1945 рр», «Остарбайтери с.Єрковці із Переяславщинию До 75-річниці від початку вивезення населення України на примусові роботи до Німеччини» та «НепроOSTі листи остарбайтерів села Єрковці Переяслав-Хмельницького району». Матеріали видані за сприяння уродженця села Єрковці, краєзнавця Михайла Гича. Також представлена виставка-інсталяція «Предмети побуту, які були у вжитку в сім’ях остарбайтерів».

 

 

 

Ольга Шульга,

завідуюча Єрковецькою сільською бібліотекою

Дівичківської ОТГ Київської області

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь