МАТЕРІАЛИ ОСТАРБАЙТЕРІВ СЕЛА ЄРКОВЦІ ПРЕДСТАВЛЕНІ НА ІНФОРМАЦІЙНИХ СТЕНДАХ У ЄРКОВЕЦЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ БІБЛІОТЕЦІ
Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Райхом землях працювало приблизно 13,5 млн. чоловіків та жінок із 26 країн Європи. З них 4,5 млн. були військовополоненими та майже 8,5 млн. становили цивільні робітники та в'язні концентраційних таборів. За визначенням автора фундаментального дослідження історії примусової праці в III Райху Ульріха Герберта, націонал-соціаліститчне «використання іноземців» в 1939-1945 роках стало найбільшим в історії, з часів рабства, масовим застосуванням іноземців в економіці окремої держави». Жителі окупованих територій Радянського Союзу становили в Райху найбільшу групу іноземців.
З України було вивезено приблизно 2,4 млн. осіб.
В період окупації 209 юнаків та дівчат з Єрковець були насильно вивезені на рабські роботи до Німеччини. Вивезення відбувалося в 2 етапи: в травні 1942 року та в травні 1943 року.
Були розстріляні в концтаборі Дахау 4 вересня 1944 року
1. Беркаль Яків Васильович 1901-1944 рр..
2. Бойко Михайло Федорович 1902-1943 рр..
3. Молоштан Андрій Мусійович 1904-1944 рр..
Потрапили в концентраційні табори:
1 .Зелена (Говоруха)Ольга Григорівна, 1923 р. н. («Освенціум»)
2. Симоненко Федір Ничипорович, 1924 р.н. (Дахау»)
3. Яременко Ольга Аривонівна, 1923 р.н.
Померли на чужині:
- Ільєнко Яків Семенович 1900-1943 рр.
- Лінчак Лукера Матвіївна 1925 р.н.
- Манзюк Ганна Луківна 1925 р.н.
- Головаш Андрій 1924-1943 рр.
- Олінчук Степан Якович 1914-1942 рр.
Не провернулися на Батьківщину
- Васюхно Явдоха Федорівна 1925 р.н.
- Деме Ольга Костівна 1925 р.н.
- Овсієнко Ганна Степанівна 1923 р.н.
- Чайка Ольга Харитонівна 1917 р.н.
- Шульга Іван Максимович 1926 р.н.
- Бойко Параска Михайлівна 1925 р.н.
СПОГАДИ
Шульга Катерина Митрофанівна 17.11.1920 р.н.
Після школи я працювала в Києві на будівництві старшою в бригаді. Хотіла вчитися в місті на суддю, але почалася війна, я повернулася до Єрковців. Попала в Германію в Мюнхен. Робила в їдальні, варила їсти офіцерам. Жила в будинку на декілька осіб. Постійно нас перевіряли, щоб ми не крали продукти, за роботу платили невеликі гроші. Дозвілля проводили на вечорницях у Мюнхені. Там же народила доньку від чоловіка Смірнова Івана, з яким були не розписані. На виховання дитини видавали спеціальні комплекти. В Германії до дитини ставилися добре Хазяйка-німкеня похрестила дитину. Годувати грудьми відпускали погодинно. Не дозволяли дітей колихати на руках. Коли прийшла Перемога, і фашисти були розбиті, німкеня просила залишитися з дитиною в Германії, але я вирішила повернутись. Доньку взяла з собою. Багато людей по дорозі викидали дітей в чемоданах з поїзда, тому що знали, що на Батьківщині будуть зневажати і переслідувати за дітей, народжених від ворогів! Таких жінок називали «вівчарками». Коли приїхала в Єрковці, хата була розвалена, там німці держали своїх коней. Жила у баби Гордіїхи. Мені вдалося влаштуватись працювати до дитячого садка, донька була при мені. Після війни був голодомор у 1946-47 рр... Ходили на Головки на роботу заради їжі. Потім поїхали в Карелію на заробітки разом з іншими жінками з села, щоб не вмерти з голоду в Україні.
Зелена Ольга Григорівна
«Мене піймали і відправили у Германію незадовго після того, як тільки німці вступили у село, у травні 42-го, - розповідає Ольга Григорівна. - До самого Мюнхена я їхала в скотячому вагоні разом з багатьма своїми людьми з району. Там нас висадили і відправили на роботу на воєнний завод, я ще трохи і працювала в одному цеху разом зі своїми єрковецькими жінками. Ми стояли за станками, з допомогою яких трамбували якусь вибухову суміш у гільзи. Досить часто то в одному, то в другому кінці цеху було чутно вибухи - зривалася гільза прямо у станку. Наглядачі ходили і нас попереджували, що тільки поршень почне тугіше ходити-треба покликати майстра, бо може статися вибух. Наказували також дуже уважно слідкувати, щоб бракованих гільз не було.
А в мене такий характер, що не могла я так послушно виконувать усі їхні розпорядження. Було і норму суміші не ту, що треба засипала, і брак у ящики підсовувала, аби тільки фашистам нашкодить. Та все думала, як би його зробить яку диверсію. Невдовзі дивлюся, мій станок щось не так працює, наглядачу кажу, що машина - не зер гут. А він рукою махнув, та 1 й пішов. Тоді я дівчат, які біля мене стояли, попереджую: держіться подалі, бо в мене може вибухнути. І точно, після того як я тільки виключила станок, а він-ба-бахі Мене так відкинуло на кирпичну стіну, що й памороки забило. Тут збіглися німці, щось кричать, лаються, а я ж нічого не понімаю. Вскорості приїхало гестапо і мене забрали з заводу. Я тоді ще своїх дівчат питалася, мовляв, чого це по мене гестапо приїхало, а вони кажуть: тебе за комуністку пощитали.
Правда, тоді мене не розстріляли, і в тюрму не відправили, а поселили в якийсь барак біля залізничної станції. Там нас гонили на різні дорожні роботи. їсти давали раз у день-рідкої баланди. На станції наглядач був - тоже німець. Не знаю чого, але до мене люди якось прихильні були. Ось і цей німець, було поманить мене пальцем, та показує на якусь купу дров або що. Я туди -а там шматочок хліба чи сухар який. Яке ж то щастя було!
На станції мене довго не держали І скоро відправили в Освенціум, ось його номер 54805, - Ольга Григорівна засукує лівий рукав - таке тавро залишається навічно. - Цей табір Біркенау, куди мене кинули, мав найстрашніший участок - якраз біля крематорію. Горів він і день і ніч, і від того чаду та смороду можна було вмерти. Казали, що з мого барака одна дорога - в піч. Бо нас посадили на карантин, на роботу не орали, а це недобрий знак. Трохи перегодя я заболіла, може тифом, може ще чимось, хто ж там знав, тільки встати уже не подужала. А там порядок такий був: на «апель» не вийшов - пристрелять. Я вже й готовилася до того.»
Кузько Ольга Харитонівна 1925 р.н
Коли німці захопили село 21 вересня 1941 року, то на початку 1942 року почали відправляти молодь до Німеччини і я зі своєю сестрою почала ховатися. Ховалася скрізь: і по погребах, в очереті, на горищах і де тільки можна заховатися.
Але ніколи не забуду такий випадок. Напроти сільської ради, ще старої, жила жінка, Павлюк Мотря і вона нам порадила, щоб ми в неї заховалися на горищі хати. Там було багато сіна і ми там із сестрою ховалася. І от одного разу сидимо ми на горищі і чуємо, що тітка розмовляє з поліцаями, які скрізь шукали втікачів - молодь. Тітка клялася І каже, що нікого немає, але поліцаї не повірили і почали обшук. Один поліцай виліз по драбині на горище, вистрілив один раз і поліз вниз, а ми з сестрою сиділи ні живі, ні мертві. Потім тітка Мотря вилізла на горище і питає: «Чи живі ви дітки» - ми сказали, що живі.
Але все-таки, як кажуть, від долі не втечеш. Німці придумали демобілізацію молоді по рокам -1924,1925,1926 р.р. Всім сім'ям прислали повістки, де було написано, якщо хто не з'явиться в призначене місце та годину, то вся родина буде розстріляна, а хата-спалена. Отак і мене забрали в Німеччину 3 травня 1943 року.
З Києва нас привезли в Німеччину і я працювала у трьох хазяїнів. В одних працювала 9 місяців, як рабиня, а тоді ще й німкеня побила мене. На вихідних зустрічалась з дівчатами та хлопцями, і вони розповідали, що їм ще й марки платять. Після цього я влаштувала забастовку і мене перевели до іншого хазяїна, а потім ще і у третього довелося працювати. Дуже багато я пережила, але вижила.
В 1945 році нас звільнили американці й переправили на сторону де були Радянські війська. А 7 листопада 1945 року я прибула на рідну Україну.
Єрковецька сільська бібліотека запрошує ознайомитися із історичною довідкою про остарбайтерів села Єрковці на інформаційних стенді «Остарбайтери с. Єрковці 1942-1945 рр», «Остарбайтери с.Єрковці із Переяславщинию До 75-річниці від початку вивезення населення України на примусові роботи до Німеччини» та «НепроOSTі листи остарбайтерів села Єрковці Переяслав-Хмельницького району». Матеріали видані за сприяння уродженця села Єрковці, краєзнавця Михайла Гича. Також представлена виставка-інсталяція «Предмети побуту, які були у вжитку в сім’ях остарбайтерів».
Ольга Шульга,
завідуюча Єрковецькою сільською бібліотекою
Дівичківської ОТГ Київської області
