Всесвітня кампанія “16 днів з подолання насильства проти жінок”.
25 листопада, у Міжнародний день із протидії гендерному насильству, розпочинається всесвітня кампанія “16 днів з подолання насильства проти жінок”, ініційована колишнім Генеральним Секретарем ООН Пан Гі-муном. Кампанія триває до іншої знакової для міжнародної спільноти дати – Дня прав людини (10 грудня). З’ясувалося, що є певні форми насильства, про які ще років п’ятдесят тому не прийто було говорити або визначати таку поведінку як насильство. Жінки, які боролися за свої права, виходили на вулиці зі слоганами “Особисте – це політичне”. Вони мали на увазі також і насильство в сім’ї, у приватній сфері, яка мало регулювалася державою. Інші групи жінок виступали проти примусових шлюбів або так званого “жіночого обрізання” (практики, які донині трапляються у країнах Африки чи Азії). Виявилося, що такі форми насильства, які стосуються радше приватного життя – велика проблема, що потребує вирішення. Привернення уваги міжнародної спільноти до гендерного насильства
Під гендерним насильством (gender-based violence) мається на увазі насильство, яке чинять здебільшого чоловіки проти переважно жінок. Оскільки агресивної поведінки очікують саме від чоловіків, то вони – група, яка чинить насильство будь-якого типу і яка так само страждає від насильства (у війнах, розбоях, вуличному насильстві тощо). Тобто, передусім чоловіки є як агресорами, так і жертвами насильницької поведінки. Але є певні типи насильства, де жертви – переважно жінки.
Тому Організація Об’єднаних Націй вирішила виділити окремий тип насильства – гендерне насильство або насильство проти жінок (поширена міжнародна абревіатура VAW – violence against women), в основі якого лежать владні стосунки між чоловіками й жінками. У 1993 році була прийнята Декларація ООН про викорінення насильства щодо жінок . У статті 1 дане визначення насильства проти жінок: “довільний акт насильства, скоєний на підставі статевої ознаки, який спричиняє або може спричинити фізичний, статевий чи психологічний збиток або страждання жінкам, а також загрози скоєння таких актів, примусове чи довільне позбавлення свободи або особистого життя”.
Ще одна важлива ознака гендерного насильства – це радше так зване “невуличне” насильство – тобто жертва може бути знайома з насильником. І справді, у випадку згвалтувань доволі часто насильниками є не невідомі чоловіки, а знайомі жінці люди. Отже, проблема в тому, що це тип насильства, яке не завжди очікуване, адже ми звикли вважати, що “наш дім – це наша фортеця”, що у приватній сфері, у сім’ї ми можемо почуватися захищеними. Особливості гендерного насильства Це – проблема 21 століття, актуальна для всіх країн світу; немає жодної країни, де ця проблема була б розв’язана. цікаво, насильство може пояснюватися “культурою” – наприклад, так звані “вбивства честі” (родина звинувачує жінку в непокорі велінню “зберігати сімейні традиції” та вбиває жінку через те, що вона мала стосунки з чоловіком без згоди сім’ї, часто з чоловіком із іншої культури, таке трапляється в Єгипті, Ємені, Пакистані, Туреччині тощо). Приклад в Україні – відоме “традиційне” прислів’я – “Б’є – значить любить”. Ми бачимо, що завдяки довгим рокам боротьби проблема перейшла зі сфери “приватності” в публічну сферу (тобто “особисте стало політичним”), тому наразі її вирішують на державному рівні. Аби подолати проблему, необхідні спільні зусилля дослідників, політиків, громадських активістів. Види гендерного насильства Найпоширенішими видами гендерного насильства у світі вважають згвалтування, домашнє насильство (або насильство в сім’ї), проституцію, секс-торгівлю, сексуальні домагання. Окрім того, розповсюджені у світі також приклади гендерного насильства, які пояснюються так званою культурою, традиціями та звичаями. Наприклад, ранні або дитячі (часто примусові) шлюби, обрізання жіночих статевих органів, убивство честі. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) привертає окрему увагу до сексуального насильства щодо жінок із боку інтимного партнера (Intimate partner and sexual violence against women). Домашнє насильство в українському суспільстві Однією з найбільш поширених форм гендерного насильства вважається так зване домашнє насильство (domestic violence) або “насильство в сім’ї”, якщо говорити мовою українського законодавства.У 2001 році був прийнятий Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” – перший у колишніх радянських республіках спеціальний законодавчий акт, який спонукає до боротьби з побутовим насильством. Відповідно до цього закону, насильство в сiм’ї – це будь-якi умиснi дiї фiзичного, сексуального, психологiчного чи економiчного спрямування одного члена сiм’ї по вiдношенню до iншого члена сiм’ї, якщо цi дiї порушують конституцiйнi права i свободи члена сiм’ї як людини та громадянина й наносять йому моральну шкоду, шкоду його фiзичному чи психiчному здоров’ю. Окрім того, у Законі України “Про попередження насильства в сім’ї” виділено 4 типи насильства в сім’ї – фізичне, психологічне, економічне, сексуальне.Але цей Закон містить низку проблем, серед яких – брак реальних механізмів допомоги жертвам насильства. Тому важливим є інший документ – Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська Конвенція) – це перший юридично обов’язковий інструмент з цього питання на європейському рівні, а також один із найбільш перспективних міжнародних договорів у цій галузі. Конвенція закріплює абсолютну неприпустимість насильства щодо жінок і домашнього насильства. Попри значні позитивні зрушення в державних політиці і практиці, різноманітні форми насильства щодо жінок продовжують залишатися поширеною проблемою на всіх рівнях суспільства в усіх державах-членах Ради Європи, у тому числі в Україні.Україна підписала Стамбульську конвенцію 7 листопада 2011 року. Але досі є проблема з її ратифікацією. Зокрема, буквально тиждень тому, 17 листопада 2016 р., Верховна Рада України відправила на доопрацювання в профільний комітет законопроект №0119 “Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами” (Стамбульська конвенція). Одне з найбільш проблемних питань стосувалося поняття “гендер”, значення якого, як виявилося, основні парламентарі країни не розуміють . Що робити у випадку насильства в сім’ї Українська Гельсінська спілка з прав людини дає поради – що робити у випадку насильства в сім’ї .
Якщо життя у Вашій сім’ї перетворилося на жах, зволікати не варто. Складіть заздалегідь план своїх дій – що робити, куди піти в разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому – підготуйтеся: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують Ваші права власності на житло, машину тощо. У випадку, якщо з Вами будуть діти – також підготуйте все необхідне.
Визначте не одне, а декілька місць, де Ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким Ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.
Заздалегідь продумайте можливі вирішення важливих юридичних питань, якщо Ви зважилися піти та розірвати сімейні стосунки – питання спільного майна, місця проживання дітей та виплати аліментів. Юристи соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді чи громадських організацій можуть надати вам безкоштовну консультацію, якою варто скористатися.
Також подумайте про те, як уберегти дітей від повторення ситуації насильства – домовтеся й підготуйте необхідні документи для керівника дитячої установи або навчального закладу про те, що дітьми опікуєтеся тільки Ви, і ніхто, крім Вас, не має права забирати їх.
Якщо Вам чи Вашим дітям уже завдали тілесних ушкоджень, обов’язково розкажіть про це працівникові поліції та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.
Не дозволяйте нікому принижувати та ображати Вас. Уявіть найгірший розвиток подій та свій стан у такому випадку. Також уявіть своє життя без насильства. Намагайтеся досягнути бажаних змін. Якщо Ви не можете визначитися щодо подальшого життя або Вам важко прийняти рішення – скористайтеся безкоштовними психологічними консультаціями соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також неурядових організацій. Потрібно бути уважними до людей та особливо жінок і дітей, які вас оточують, та не залишать їх у біді. Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства:
— До дільничного офіцера поліції.
— До кримінальної поліції у справах дітей.
— До центру соціальних служб для сім’ї, дітей ,молоді.
— До управління сім’ї та молоді, районної, міської чи обласної держадміністрацій.
— До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.
— Безкоштовні консультації:
● Національна “гаряча лінія” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 116-123 (для дзвінків із мобільного).
● Національна дитяча “гаряча лінія”: 0 800 500 225 або 116-111 (для дзвінків із мобільного).
