28 червня – День Конституції України
Ухвалення Основного Закону 28 червня 1996 року було одним з етапів утвердження української державності.
Власне, реальна, а не декларативна, як у радянський час, Конституція, що визначає принципи взаємодії між суспільством і владою, гарантує права і свободи людини, стала можлива лише після відновлення Україною незалежності та була тісно пов’язана з цим процесом.
Робота над прийняттям Основного Закону незалежної держави Україна почалась у 1992-му і тривала майже 4 роки. Періодично її супроводжували гострі дискусії, зокрема довкола державних символів, державної мови, статусу Криму. Вони, можна сказати, відобразили протистояння між тією частиною політичних сил, які тяжіли до радянського минулого, і тими, які прагнули утвердити і зміцнити незалежну державу.
Наша Конституція справді зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Такою вона є, зокрема тому, що, попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українським землям був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою. В українській, навіть доволі давній, історії були тривалі періоди, коли влада правителя не була абсолютною та нічим не обмеженою. Власне, це також робить нас частиною Європи та істотно відрізняє від Росії.
Недоторканність суверенітету, недоторканність прав і свобод громадян, воля, гуманність і людиноцентричність, право на свою правду і власний шлях розвитку – те, за що ми воюємо. Те, що для нас важливе і принципове. І саме на цих принципах базується наш Основний Закон. Це не збіг, а закономірність.
Конституція України об’єднує нас своїми цінностями, нормами і розумінням того, якими ми є і куди ми йдемо.
